16 січня Борис Тарасюк дав інтерв’ю “Львівській газеті” щодо головування України в Центральноєвропейській Ініціативі(ЦЄІ), а також участі України у міжнародних організаціях.
Кореспондент “ЛГ”:
З 1 січня 2012 року Україна головує в Центральноєвропейській Ініціативі. Що це нам дає?
Борис Тарасюк:
Не можна сказати, що головування в ЦЄІ вирішить всі наші проблеми. Кожна міжнародна організація має свою специфіку. Специфіка цієї полягає у взаємозв’язку між країнами-членами ЄС і країнами, що прагнуть членства. Всього таких країн, членів Центральноєвропейської ініціативи - 18. Серед них половина- члени ЄС, такі як Австрія, Італія, Румунія, Угорщина, Словаччина, Польща і країни, що прагнуть членства в ЄС, приміром, країни Балкан, Україна, Молдова. Тобто, членство досить велике. Організація діє в 3-х напрямках: політичний, парламентський і торгівельно-економічний. Україна, зокрема, МЗС, визначила свої пріоритети в Центральноєвропейській ініціативі протягом головування. Воно триватиме 2012 рік. Серед них питання туризму, транспорту і питання міжлюдських контактів, тобто те, що становить інтерес для України, зокрема, в контексті ЄВРО 2012. Якщо говорити про корисність цієї організації, звичайно, її потужність і масштаб не можна порівняти ні з ООН, ні з ЄС. Але вона займає свою нішу. За всі роки членства в ЦЄІ (з 1996 року) Україна сплатила 129 тисяч євро внесків. Допомогу від фондів ЦЄІ Україна отримала в сумі більше 3, майже 4 млн. євро. Звичайно, це не ті суми, котрі можна співставити з сумами технічної допомоги з боку Європейського Союзу. Це скромні проекти, котрі визначаються скромним масштабом діяльності ЦЄІ.
“Л.Г”: Чи може якось головування України в Центральноєвропейській ініціативі просунути ситуацію з Асоціацією, котра ніби зависла у повітрі?
Б.Т.: Я би не перебільшував значення і можливості ЦЄІ у вирішенні питань європейської інтеграції України. Хоча одним з напрямків діяльності цієї організації і є допомога країнам-не членам Євросоюзу у підготовці до вступу в ЄС. В цьому контексті участь України в ЦЄІ є важливою, хоча головування кардинально не вирішує перебіг взаємин між Україною і ЄС. Зараз м’яч у матчі Україна - ЄС знаходиться на українському полі і від влади залежатиме його результат. Кінець минулого року я би назвав роком розчарування - власне Саміт, не парафування Угоди про асоціацію. Її перспективи залежатимуть не від головування в ЦЄІ, а від того, чи знайде українська влада політичну волю для зміни внутрішньої політики у напрямку стандартів ЄС, а не всупереч ним, тоді можна сподіватися на успіх у взаєминах з ЄС цього року.
“Л.Г”: Чи допоможе головування вигідно себе показати Україні?
Б.Т.: Звичайно, головування це зайвий шанс виступити координатором, заявити про себе в регіоні і світі, в цілому. Від того, наскільки Україна буде активно діяти як головуючий в ЦЄІ буде залежати чи вдасться їй реалізувати можливості, котрі надає головування в будь-якій міжнародній організації, в тому числі і в ЦЄІ.
“Л.Г”: Міжнародних організацій багато. Роботу в якій з них для України ви назвали б найефективнішою?
Б.Т.: Загалом Україна є членом 68 міжнародних, регіональних і глобальних організацій. Звичайно, не всі вони мають однакову вагу для України і не всі мають однакову потужність. Приміром, жодна не може зрівнятися масштабами діяльності з ООН. Якщо судити за ієрархією міжнародних організацій - ця найважливіша. Україна є членом ООН і всіх її спеціалізованих установ, зокрема, варто згадати Міжнародну організацію праці, ЮНЕСКО та інші. Якщо говорити про регіональні організації, це СНД, ГУАМ, ЦЄІ, ОЧЕС, інші. Це ті міжнародні регіональні організації, де Україна відіграє одну з ключових ролей. Вони також не однакові за своїм впливом і значенням для України. Якщо говорити про СНД, то на мою думку, участь України в ньому - це втрачені роки та ресурси, фінансові і людські.
“Л.Г”: А чому?
Б.Т.: Тому, що СНД, за своєю суттю, з самого початку, було інструментом реалізації планів і цілей Кремля, зокрема, щоб позиціонувати себе в світі як головну країну на просторах колишнього Радянського Союзу. Саме для цього СНД була потрібна Москві. В України такої мети не було, проте, всі ці роки вона добросовісно брала участь у всіх заходах на всіх рівнях СНД. Чи було це корисним? Ні, не було. Наведу один приклад. В 1994 році було укладено Угоду про зону вільної торгівлі між країнами СНД. Україна уклала і ратифікувала її, але угода так і не набула чинності. СНД довела, що є абсолютно бездіяльною структурою з точки зору прагматичних, економічних інтересів України. Ми знаємо, що минулого року 8 країн СНД підписали аналогічну угоду. Чи набуде вона чинності на відміну від попередньої - поживемо-побачимо. Але попередня угода 17 років не працювала через те, що одна-єдина країна її не ратифікувала. Здогадайтесь яка? Звісно, Росія.
“Л.Г”: Борисе Івановичу, можна сказати, що СНД це фактично мертве об’єднання, яке є формальним, але не реальним, так?
Б.Т.: Розумієте, СНД по-різному трактували. Оскільки я стояв у витоків зовнішньополітичної діяльності України і не був прихильником участі в СНД, хочу сказати, що дехто розглядав СНД як майданчик для проведення багатосторонніх зустрічей лідерів країн колишнього Радянського Союзу. І вона, в принципі, таку роль виконувала, особливо в перші роки. Дехто в Москві амбіційно заявляв, наприклад, що СНД буде аналогом ЄС. Те, що СНД не стала аналогом Європейського Союзу ми вже знаємо. Тому не можна говорити про те, що СНД є мертвою структурою, це не так, але це не та структура, яка дає можливості Україні реалізувати свій прагматичний економічний інтерес.
“Л.Г”: Нещодавно була розмова про те, що ми підписуємо Угоду про зону вільної торгівлі між країнами СНД. Тобто, СНД відроджується чи це знову просто формальне рішення?
Б.Т.: По-перше, в СНД формально входять 11 країн і лише 8 з них підписали Договір про зону вільної торгівлі. Це свідчить про те, що далеко не всі країни СНД будуть охоплені ЗВТ – це перше. Друге – СНД не існує як якась усталена організація, як, на приклад, ЄС і відповідно, всі біди і проблеми СНД в тому, що вона об’єднує в своїх лавах країни з подекуди протилежними поглядами, на приклад, Україну і Росію. Україна від самого початку діяльності СНД демонструвала прагматичний підхід. Росія ж бачила в СНД лише інструмент реалізації своїх амбіцій, амбіцій бути лідером цієї організації. Згадайте, в жодній організації такого не було. Росія майже 10 років головувала в СНД. Тим самим зовнішньому світу демонструвалося, хто «хазяїн». Звичайно, на це Україна ніколи не погоджувалась і не могла погодитися, що, в свою чергу призвело до розшарування серед країн-членів СНД. В результаті ми маємо декілька регіональних центрів всередині СНД. Один з них, котрий включає країни-члени ГУАМ очолює Україна. Другий регіональний центр, середньоазійський - Казахстан. Третій регіональний центр очолює власне Росія. Але між цими трьома центрами є значні відмінності і вони мають різні конфігурації. Ми знаємо про союзну державу Росія-Білорусь, ми знаємо про Митний союз, ми знаємо про Єдиний економічний простір та багато інших ініціатив, які відійшли в минуле, або ж приречені. Але головна мета всіх цих ініціатив Росії полягала в тому, щоб втягнути Україну. Без України вони не мають сенсу для Росії з точки зору її геополітичних амбіцій.
“Л.Г”: Зі вступом у значну кількість міжнародних організацій Україна завжди говорила про те, що вона хоче стати регіональним лідером Східної Європи. Наскільки, на Вашу думку, нам вдалося втілити ці амбіції в життя?
Б.Т.: На сході є таке прислів’я: «Скільки не говори солодко, в роті від цього солодко не стане». Так само СНД не стало впливовою міжнародною організацією через те, що цілі, які переслідували країни-учасниці були подекуди протилежними, як у випадку України і Росії. Тому СНД не стало і не стане таким собі «СНДівським Європейським Союзом». Якщо ж говорити про лідерські амбіції - скільки б ми не говорили, що ми є лідерами Центрально-Східної Європи, лише своєю політикою ми можемо довести здатність або нездатність стати лідером. Очевидно, що сьогоднішня Україна не може бути лідером Центрально-Східного Європейського регіону через те, що внутрішня політика України значною мірою суперечить засадам, на яких діють інші країни Центрально-східної Європи, котрі входять в ЄС чи в НАТО. Доти, доки Україна не буде демонструвати своєї прихильності до загальноєвропейських цінностей та стандартів, доти Україна - найбільша країна в Європі за територією і п’ята за населенням, не буде мати жодних шансів впливати на події в регіоні Центрально-Східної Європи. А відтак, не може претендувати на роль регіонального лідера.
“Л.Г”: Тобто, все знову ж таки упирається у внутрішню ситуацію і роботою над собою.
Б.Т.: Абсолютно!
